Сторінка психолога


Доброго дня, шановні батьки!

А чи замислювалися Ви, хто несе найбільшу відповідальність за виховання дитини? 

Сучасна сім’я несе найбільшу відповідальність за виховання дитини.

Саме вона має виконувати головне завдання — забезпечувати матеріальні та педагогічні умови для духовного, морального, інтелектуального й фізичного розвитку юного покоління.

Конституційним обов’язком батьків є утримання своїх дітей до повноліття.

Законами України «Про освіту», «Про позашкільну освіту» на батьків покладена відповідальність за фізичне здоров’я та психічний стан дітей, створення належних умов для розвитку їхніх природних здібностей.

Від сім’ї починається шлях дитини до пізнання світу, свого становлення як особистості, шлях до шкільного та позашкільного навчання.

Адже життєвою дорогою дитину ведуть два розуми, два досвіди: сім’я та навчальний заклад.

У вихованні дитини відбивається вся організація життя сім’ї, працьовитість, духовне багатство й моральна чистота матері та батька.

Майбутнє належить тільки дітям! Робіть усе, щоб дитинство й майбутнє наших дітей було прекрасними.

Сутність педагогічної культури сім’ї

Аналіз наукових праць вітчизняних і зарубіжних дослідників свідчить, що формування педагогічної культури батьків — це систематична й змістовна програма, мета якої є поширення інформації, знань і навичок у різних аспектах діяльності батьків або як спроба підвищити свідомість батьків щодо виховання своїх дітей і озброїти їх певними виховними навичками.

Метою формування педагогічної культури батьків є розвиток у них рис вихователів. Самовиховання батьків означає зростання самосвідомості й встановлення власної шкали цінностей.

Формування педагогічної культури батьків — це процес розвитку не тільки однієї особистості — батька чи матері, це спільне вдосконалення всіх членів родини. У широкому розумінні формування педагогічної культури батьків можна розглядати як виховання самих батьків, а саме: знання законодавства про шлюб і сім’ю; оволодіння навичками ведення хатнього господарства; знання про фізичні та фізіологічні особливості дитячого організму, дитячі хвороби; формування стосунків між членами сім’ї тощо.

Таким чином, формування педагогічної культури батьків — це спроба допомогти сучасній сім’ї у виконанні нею функцій виховання. Урешті-решт ідеться про право дитини на таких батьків, які здатні забезпечити їй можливість усебічного розвитку і сімейного добробуту. Сім’я — це основа суспільства і замінити її не в змозі жодна офіційна організація чи установа.

За сучасних умов, коли інформаційний простір для більшості батьків обмежений теле- і радіоновинами, американськими бойовиками і трилерами, відсутністю книг і журналів для батьків у зв’язку з їх непомірною вартістю, одним із центрів роботи з формування педагогічної культури батьків знаходиться у позашкільному закладі, а головним провідником знань є керівник.

Рекомендації батькам гіперактивних дітей

  • У своїх відносинах із дитиною дотримуйтеся «позитивної моделі». Хваліть її в кожному випадку, коли вона цього заслужила, підкреслюйте успіхи. Це допоможе зміцнити в дитини впевненість у власних силах.
  • Уникайте повторень слів «ні» і «не можна».
  • Говоріть стримано, спокійно і м’яко.
  • Давайте дитині тільки одне завдання на певний відрізок часу, щоб вона могла його завершити.
  • Для підкріплення усних інструкцій використовуйте зорову стимуляцію.
  • Заохочуйте дитину до всіх видів діяльності, що вимагають концентрації уваги.
  • Підтримуйте вдома чіткий розпорядок дня. Час прийму їжі, виконання домашніх завдань і сну повинний відповідати цьому розпорядкові.
  • Уникайте по можливості скупчень людей. Перебування у великих магазинах, на ринках, у ресторанах тощо чинить на дитину надмірно стимулюючий вплив.
  • Під час ігор обмежуйте дитину тільки одним партнером. Уникайте неспокійних, гучних приятелів.

Рекомендації батькам по корекції тривожності дітей

У роботі з дітьми з тривожністю необхідно

  • Постійно підбадьорювати, заохочувати демонструвати впевненість у їхньому успіху, у їхніх можливостях;
  • Виховувати правильне ставлення до результатів своєї діяльності, уміння правильно оцінити їх, опосередковано ставитися до власних успіхів, невдач, не боятися помилок, використовувати їх для розвитку діяльності;
  • Формувати правильне ставлення до результатів діяльності інших дітей;
  • Розвивати орієнтацію на спосіб діяльності;
  • Розширювати і збагачувати навички спілкування з дорослими й одноліткам, розвивати адекватне ставлення до оцінок і думок інших людей;
  • Щоб перебороти скутість,потрібно допомагати дитині розслаблюватися,знімати напругу за допомогою рухливих ігор, музики,спортивних вправ ; допоможе інсценізація етюдів на пряв сміливості,рішучості ,що потребує від дитини психоемоційного ототожнення себе з персонажем;ігри,що виражають тривожність занепокоєння учасників,дають змогу емоційно відкинути пригніченість і страх , оцінити їх як характеристики ігрових персонажів ,а не даної дитини,і на основі психологічного «розототожнення» з носі є гнітючих переживань позбутися власних страхів.
  • Не сваріть дитину за те, що вона посміла гніватися на вас. Навпаки, поставтеся до неї, до її обурення з розумінням і повагою: допоможіть їй усвідомити і сформулювати свої претензії до вас.
  • Тільки тоді, коли емоції згаснуть, розкажіть дитині про те, як ви переживали, коли вона виявляла свій гнів. Знайдіть разом із нею владу форму висловлювання претензій.
  • Поспостерігайте за собою. Дуже часто ми самі виховуємо своє роздратування, терпимо його доти, доки воно не вибухне, як вулкан,яким уже не можна керувати. Набагато легше й корисніше вчасно помітити своє незадоволення і проявити його так, щоб не принизити дитину, не звинуватити, а просто виявити своє незадоволення.

Кілька порад батькам із формування в дітей адекватної самооцінки

  • Не оберігайте дитину від повсякденних справ, не прагніть вирішувати за неї всі проблеми, але і не перевантажуйте її тим, що їй непосильно. Нехай дитина виконує доступні їй завдання і одержує задоволення від зробленого.
  • Не перехвалюйте дитини, але ї не забувайте заохочувати її, коли вона цього заслуговує.
  • Заохочуйте в дитині ініціативу. Нехай вона буде лідером усіх починань, але також покажіть, що інші можуть бути краще її.
  • Не забувайте заохочувати інших у присутності дитини. підкресліть достоїнства іншого і покажіть, що ваша дитина також може досягти цього.
  • Показуйте своїм прикладом адекватність ставлення до успіхів і невдач. Оцінюйте у голос свої можливості й результати справи.
  • Не порівнюйте дитини з іншими дітьми. Порівнюйте її із самою собою (тією, якою вона була вчора чи, можливо, буде завтра).

Особливості стилю поведінки із сором’язливими дітьми:

  • Розширюйте коло знайомих своєї дитини, частіше запрошуйте до себе друзів, беріть дитину в гості до знайомих людей.
  • Не варто постійно турбуватися про дитину, прагнути оберігати її від небезпек, в основному придуманих вами, не намагайтеся самі зробити все за дитину, запобігти новим ускладненням, дайте їй певну міру волі і відкритих дій.
  • Постійно зміцнюйте в дитині впевненість у собі, у власних силах.
  • Залучайте дитину до виконання різних доручень, зв’язаних із спілкуванням, створюйте ситуації, в яких сором’язливій дитині довелося б вступити в контакт з «чужим» дорослим. Наприклад: «Треба довідатися, про що ця цікава з чудовими картинками. Давайте запитаємо в бібліотекаря і попросимо дати її нам подивитися». Звичайно в такій ситуації «вимушеного спілкування дитина спочатку на стільки, що вітається тільки пошепки, відводячи очі, і не відриваючись від руки матері. Зате, ідучи, прощається голосно й чітко, іноді навіть посміхається.

Кілька порад батькам замкнутих дітей:

  • Розширюйте коло спілкування вашої дитини, знайомте її з новими людьми.
  • Підкреслюйте переваги і користь спілкування, розповідайте дитині, що нового й цікавого ви довідалися, а також, яке задоволення ви одержали, спілкуючись з тією чи іншою людиною.
  • Прагніть самі стати для дитини прикладом людини, що ефективно спілкується.

Принципи спілкування з агресивними дітьми:

  • Пам’ятайте, що заборона й підвищення голосу — найнеефективніші способи подолання агресивності. Тільки зрозумівши причини агресивності і знявши їх, ви можете сподіватися, що агресивність дитини буде знижена.
  • Дайте можливість вихлюпнути свою агресію, спрямувати її на інші об’єкти. Дозвольте їй побити подушку або розірвати «портрет» її ворога і ви побачите, що в реальному житті агресивність у даний момент знизилася.
  • Показуйте дитині особистий приклад ефективної поведінки. Не допускайте при ній вибухів гніву.
  • Важливо, щоб дитина повсякчас почувала, що ви любите, цінуєте і приймаєте її. Не соромтеся зайвий раз її приголубити або пожаліти. Нехай вона бачить, що потрібна й важлива для вас.

Поради батькам конфліктних дітей

  • Стримуйте прагнення дитини провокувати сварки з іншими. Треба звертати увагу на недоброзичливі погляди один на одного або бурмотіння собі під ніс. Звичайно, в усіх батьків бувають моменти, коли ніколи й неможливо контролювати дітей. І тоді найчастіше виникають «бурі».
  • Не намагайтеся припинити сварку, обвинувативши іншу дитину в її виникненні і захищаючи свою. Намагайтеся об’єктивно розібратися в причинах її виникнення.
  • Після конфлікту обговоріть з дитиною причини його виникнення, визначте неправильні дії вашої дитини, що призвели до конфлікту. Спробуйте знайти інші способи виходу з конфліктної ситуації.
  • Не обговорюйте при дитині проблеми її поведінки. Вона може утвердитися в думці про те, що конфлікти неминучі, і буде продовжувати провокувати їх.

Типи неправильного виховання в сім’ї

У дитячому та підлітковому віці виховний вплив батьків і близьких є головним у формуванні певного стереотипу поведінкових реакцій.

Можна визначити деякі типи неправильного виховання, що впливають на поведінку дитини.

  1. Бездоглядність — дитина поза увагою батьків. Батьки й ніби турбуються про неї, але в основному дитина полишена сама на себе. Її духовними потребами, захопленнями ніхто не цікавиться, а навчання, вчинки, поведінка залишаються без контролю, та уваги батьків.
  2. Впливає на поведінку дитини й надмірна опіка з боку батьків — гіперопіка. В цьому випадку характерні безперервні заборони, настанови, повчання, контроль за кожним кроком. У підлітків часто цей стиль викликає протест, що призводить до загострення взаємин.
  3. Інколи бажання дитини позбутися найменших труднощів, неприємних обов’язків стає настільки великим, що навколо неї створюють атмосферу захоплення, перебільшення, нахваляння її здібностей, найчастіше міфічних. Усі бажання дитини виконують, вона в центрі уваги — кумир сім’ї. виховується егоцентризм, виникають труднощі у створенні навичок систематичної праці та самостійності.
  4. Наступний тип — емоційне відкидання. Характерні ознаки: відчуженість, уникання контактів. Спостерігається в сім’ях, де один із батьків обтяжений дитиною, яка це постійно відчуває, або ж у сім’ях, де є інша дитина, яка має більше уваги з боку батьків. Сприяє розвитку підвищеної вразливості.
  5. Для жорстких взаємин характерною ознакою є жорстоке ставлення з суворим покаранням за дрібні провини. У дитини формується страх перед батьками, жорстокість.
  6. Часто можна почути від батьків: «Я не мала змоги...», «У моїх батьків не було змоги...», «Я все життя мріяла,...то нехай моя дитина досягне цього». Батьки намагаються дати дитині якомога ширшу освіту, розвинути примарні здібності. Дитина постійно зайнята, від неї вимагають високих результатів, не враховуючи її інтелектуальних можливостей. Дитина не має змоги гратися, спілкуватися з однолітками. З часом починає виконувати все формально. Такий стиль сприяє виснаженню нервової системи і виникненню тривожності. Це надмірна вимогливість.

Звичайно, це не все, що призводить до порушень поведінки та виникнення шкідливих звичок.

Можливі й інші причини:

  1. Особливості пубертатного періоду.
  2. Ураження головного мозку, хронічні захворювання, інтоксикація.
  3. Різноманітні психічні травми — тяжкі, іноді надто сильні для особистості переживання, які супроводжують негативні емоційні реакції. Діють вони, як правило, не ізольовано одне від одного, а в комплексі. Основним стимулятором є все-таки сімейне виховання.

Поради виховання важких підлітків

1. Інтерес

З’ясуйте, що подобається вашій дитині. Коли ваш підліток був дитиною, можна знайти щось, чим можна було б з ним займатися. Але коли вони дорослішають, вам доведеться докласти додаткових старань, аби довідатись, що подобається вашим дітям. Можливо, це буде не просто, але здатність співвідносити схильності й антипатії вашої дитини є важливою частиною побудови відкритих стосунків з нею.

Пам’ятайте: щоб бути гарним батьком вам також потрібно бути гарним другом.

2. Строгість

Чимало підлітків пручаються правилам і обмеженням. Вони думають, що вже дорослі, що можуть про себе подбати. Хоча це почасти й так, підліткам усе ще потрібні обмеження. З новими бажаннями вони можуть заподіяти собі значної шкоди, якщо не стримуватимуть себе відповідальністю.

Дайте зрозуміти вашій дитині, що в неї буде більше волі, але при цьому й більше відповідальності. Воля без відповідальності безглузда.

Вам варто допомогти своїй дитині навчитися планувати події наперед. Ви не повинні робити це за підлітка; просто спрямуйте його.

3. Спілкуйтеся щодня

Щоденне спілкування є важливим для підтримки відкритості між вами. Ваша дитина буде розкутішою, довірятиме вам, якщо ви спілкуватиметеся з нею щодня. Довіра ґрунтується на практиці. Її можна збудувати тільки на багатогранних відносинах, на гарному спілкуванні.

Навчіться пізнавати світ, у якому живе ваш підліток, поставте себе на його місце, і ви зможете не тільки досягти довіри у стосунках, але й краще зрозуміти його поведінку.

Щоденне спілкування покаже вашій дитині, що ви дбаєте про неї. Це дуже важливий фактор, тому що підлітки почуваються комфортніше з батьками, які активно залучені в їхнє життя. Інакше підлітки можуть звернутися до ненадійний однолітків за порадою або настановами. Дуже важливо, щоб батьки надавали їм керівництво й турботу, що їм так потрібно.

Виховання важких підлітків ніколи не було й не буде легким завданням. Різні батьки користуються для його розв’язання різними підходами. Безперечно, важливо вчинити так, як ви вважаєте правильним, але є деякі рекомендації, яких краще дотримуватися, щоб допомогти собі пройти через усе це, а також зрозуміти, що ви не єдиний у такій ситуації.

Підлітковий вік триває не вічно, тому не треба зациклюватися на ньому, що ваша дитина завжди залишиться важким підлітком. Натомість сконцентруйте свої сили й увагу, допоможіть дитині впоратись з її проблемами і стати відповідальним дорослим. Ви ж мріяли про це, коли дитина була маленькою?..

4. Терпіння

Коли йдеться про виховання важкого підлітка, ваша терпіння дуже важливе. Бути терплячим важко, тому ви захочете побачити результати негайно. Але у більшості випадків вашій дитині просто необхідно перерости таку поведінку. Можливо, варто відправити дитину у спеціальний центр виправного впливу, і це також потребуватиме від вас терпіння, поки програма не почне давати результатів. Загалом, якщо зможете знайти в собі терпіння, то керуватимете ситуацію значно краще

5. Упереджувальний підхід

Тільки-но ви помітили що в дитини з’явилися проблеми, вам необхідно починати діяти негайно. Можливо, вам необхідно подумати про спеціальну виправну установу для неповнолітніх ще до того, як ви вважатимете відправлення дитини туди необхідним. Негайний початок дій покаже підлітку, що ви не збираєтесь сидіти, склавши руки, й дозволити йому уживати наркотики, алкоголь або займатися іншими речами, яких ви не схвалюєте. Упереджу вальний підхід може скоротити глибину і тривалість проблем вашого підлітка.

6. Єдиний фронт

У багатьох випадках батьки не сходяться в думках про те, яке рішення їм необхідно прийняти щодо ситуації, в яку потрапила їхня дитина. У жодному разі не розказуйте про це своєму синові чи доньці. Ви маєте завжди демонструвати «єдиний фронт». Коли дитина зрозуміє, що ви дієте спільно, однією командою, і вона не зможе втекти під захист одного з батьків, ваші плани допомогти матимуть більші шанси на успіх

Як запобігти обману?
Пам’ятка для батьків

  1. Сприймайте дитину безумовно. Любіть її не за те, що вона гарна, розумна, здібна, добре навчається, допомагає. Любіть її просто за те, що вона є.
  2. Можна висловити своє незадоволення окремими діями дитини, але не дитиною загалом.
  3. Будьте вірними своєму слову, обіцянкам. Навіть якщо є об’єктивні причини і через якісь обставини ви не зуміли дотриматися своєї обіцянки, не вважайте не гідним для себе пояснити дитині причин, з якої порушили її.
  4. Будьте відвертими з дитиною. У побудові правильних і чесних відносин украй важливе бажання дитини бути з вами відвертим. Це бажання можна й потрібно стимулювати. Інколи ви самі можете стати ініціатором ігрової ситуації, де дитина, яка потрапила в скрутне становище, наприклад зламала квітку у вазі, має зробити свій внутрішній вибір на користь правди. При цьому можете сказати, що ви знаєте, хто зламав нещасливу квітку, і краще було б, щоб малюк поділився неприємною новиною раніше, оскільки спільними стараннями можна було б змінити ситуацію. Величезну роль тут відіграє ваша доброзичливість у словах та інтонації.
  5. Можна засуджувати дії дитини, але не почуття, хоч якими б не бажаними чи недозволеними вони були. Якщо ці почуття з’явилися, отже для цього є підстави.
  6. Незадоволення діями дитини не повинно бути систематичним, інакше воно переросте у її неприйняття.
  7. Поступово, але не ухильно знімайте із себе турботу та відповідальність за особисті справи вашої дитини і передавайте їх їй.
  8. Оцінюйте наслідки. Коли дитина вперше говорить неправду, необхідно пояснити їй наслідки цього вчинку. Зробіть це без сторонніх. Пояснення необхідне, воно дозволить дитині зрозуміти, що вона не одна у світі, що кожний вчинок має свій відголос — позитивний й негативний. Таке пояснення допоможе їй навчитися думати про майбутнє. Дайте змогу дитині самій залагоджувати наслідки її дій або бездіяльності. Тільки тоді вона дорослішатиме і ставатиме «свідомою».
  9. Карайте дитину, залишаючи без хорошого, а не робіть їй погано.
  10. Умійте прощати. Якщо ви ввели вдома «статусні» взаємини, без знижки на вік малюка ви ризикуєте виховати замкнену і боязку людину. Адже, даючи маху, дитина думає перш за все, що на неї чекає невідворотне і строге покарання. Відчуття самозбереження і бажання уникнути стає визначальним чинником в поведінці. І тут до брехні — один крок.
  11. Посмійтеся разом. На несуттєву брехню можна відповісти з гумором. Насамперед це стосується маленьких дітей, які роблять перші спроби обманути. Залишаючись у рамках гри, ми ніби говоримо дитині: «Ти знаєш, що я знаю». Наш гумор дає дитині відповісти так само весело.
  12. Заохочуйте чесність. Не залишайте непоміченим момент, коли ваша дитина призналася вам у чомусь. Повірте, що такі миті в житті дитини дуже важливі. Адже вона робить свій вибір. Не забудьте пояснити, в чому її помилка, але змістіть акцент на момент істини — на те, що ви пишаєтесь тим, що ваш малюк росте чесною людиною.
  13. Подавайте власний приклад. Пам’ятайте: ваша дитина — це до великої міри ваш відбиток. Вона звертає увагу на те, що ви минаєте, навіть не озираючись. Ви виховуєте нечесну людину тоді, коли припускаєте можливість збрехати у присутності дитини. Інколи в цій брехні дитині відводиться визначена, нехай на перший погляд безневинна брехня. Наприклад: «Підійди, будь ласка, до телефону і відповідай, що мами вдома немає», — кажете ви і закладаєте цим фундамент для майбутньої брехні.
  14. Любіть своє дитя. Якщо ви любите свою дитину — не уникайте шансу дати їй це відчути. Повторюйте частіше ці заповітні слова: «Я тебе дуже, дуже люблю»! навіть якщо дитина вчинила щось погане, все одно повторіть, що любите її. Так ви розвинете в душі малюка упевненість, що попри здійснені ним помилки, що він все одно улюблений і дорогий вам, що ви засуджуєте його вчинок, а не особистість загалом.

Правила бесіди за способом активного слухання

Якщо ви хочете послухати дитину, обов’язково поверніться до неї обличчям. Дуже важливо, щоб її і ваші очі були на одному рівні.

  1. Якщо ви спілкуєтесь із засмученою дитиною, не варто ставити їй запитань. Бажано, щоб ваші відповіді звучали у стверджувальній формі. Здавалося б, різниця між стверджувальним реченням незначна, іноді це слабка інтонація, а реакція на них буває різна.
  2. Дуже важливо у бесіді «тримати паузу». Після кожної вашої репліки краще за все помовчати. Пауза допомагає дитині розібратися у своїх переживаннях і одночасно повніше відчути, що ви поруч. Якщо її очі дивляться не на вас, а в бік чи вона «заглиблена у себе», продовжуйте мовчати: у дитини відбувається зараз дуже важлива внутрішня робота.

Бесіда за способом активного слухання незвична для нашої культури, нею оволодіти не просто. Однак результати приємні:

  • Зникає чи принаймні сильно зменшується негативне хвилювання дитини. Тут виявляється чудова закономірність: розділена радість подвоюється, розділене горе зменшується вдвічі;
  • Дитина, впевнившись, що дорослий готовий її слухати, починає розповідати про себе все більше.
  • Дитина сама просувається у вирішення своєї проблеми.

Виховуємо хлопчиків, виховуємо дівчаток
(психолого-педагогічні рекомендації гендерного виховання)

  • Ніколи не забувайте, що перед вами не просто дитина, а хлопчик чи дівчинка з властивими їм особливостями сприйняття, мислення, емоцій. Виховувати, навчати і навіть любити їх треба по-різному. Але обов’язково — сильно.
  • Ніколи не порівнюйте хлопчиків та дівчаток, не ставте одних за приклад іншим: вони різні, навіть за біологічним віком — дівчатка звичайно старші від своїх ровесників-хлопчиків.
  • Не забувайте, що хлопчики і дівчатка по-різному бачать, чують, відчувають дотик,по-різному сприймають простір і орієнтуються в ньому, а головне — по-різному осмислюють усе, з чим стикаються у цьому світі. І вже, звичайно, не так, як ми дорослі.
  • Пам’ятайте: коли жінка навчає та виховує хлопчиків, їй мало знадобиться свій дитячий досвід. Порівнювати себе у дитинстві з ними — неправильно і морально.

Дорослі, якщо у вас проблема у спілкуванні з дитиною, якщо ви не розумієте один одного, не поспішайте звинувачувати в цьому її.

  • Не перестарайтеся, вимагаючи від хлопчиків акуратності і старанності у виконанні вашого завдання.
  • Намагайтеся, даючи завдання хлопчикам у дитячому садку, в школі, так і в побуті, включати в них момент пошуку, що потребує кмітливості. Не треба заздалегідь розповідати і показувати, що і як робити. Варто підштовхнути дитину до того, щоб вона сама знайшла принцип розв’язання, нехай навіть припустившись помилок.
  • З дівчатками, якщо їм важко, треба разом, до початку роботи, розібрати принцип виконання завдання, що і як треба зробити. Водночас їх треба поступово вчити діяти самостійно, а не тільки за заздалегідь відомими схемами, підштовхувати до пошуку власних варіантів розв’язку незнайомих, нетипових задач.
  • Не забувайте не тільки розповідати, а й показувати. Особливо це важливо для хлопчиків.
  • Ніколи не лайте дитину образливими словами за нездатність щось зрозуміти або зробити, дивлячись на неї з висоти власного авторитету. Це зараз вона знає і вміє гірше за вас. Настане час, і, принаймні, в якихось галузях, вона знатиме і вмітиме більше від вас. А якщо тоді вона повторить ті самі слова, що їй зараз ви?

Пам’ятайте, що ми часто не дооцінюємо емоційну чутливість і тривожність хлопчиків.

  • Якщо вам треба насварити дівчинку, не поспішайте висловлювати своє ставлення до неї — бурхлива емоційна реакція заважає їй зрозуміти, за що її лають. Спочатку з’ясуйте у чому її помилка.
  • Сварячи хлопчика, викладіть коротко й точно, чим ви не задоволені, тому що він довго не зможе утримувати емоційне напруження. Його мозок ніби відключить слуховий канал, і дитина перестане вас слухати і чути.
  • Перш ніж лаяти дитину за невміння, спробуйте з’ясувати природу труднощів.
  • Знайте, що дівчатка можуть вередувати, здавалося б, без причини або без значного приводу через утому. Хлопчики в цьому випадку виснажуються інтелектуально. Дорікати їм за це не тільки марно, а й аморально.
  • Майте на увазі, що дорослий, який лає дитину за те, що вона чогось не знає абр не вміє, подібний до лікаря, який лає людину за те що вона, захворіла.
  • Постарайтеся, щоб головним для вас стало навіть не стільки навчити чогось, скільки зробити так, щоб дитина захотіла навчитися, не втратила інтересу до навчання, відчула смак до пізнання нового, невідомого не зрозумілого.

Пам’ятайте, що для дитини чогось не вміти, щось не знати — це нормальний стан речей. На те вона й дитина. Цим не можна дорікати. Соромно самовдоволено демонструвати перед дитиною свою перевагу в знаннях.

  • Дитина не повинна панічно боятися помилитися. Неможливо навчитися чогось, не помиляючись. Намагайтеся не виробити в неї страху перед помилкою. Почуття страху — поганий порадник. Воно придушує ініціативу, бажання вчитися, та й просто радість життя і пізнання.
  • Ви не ідеал, а значить, не зразок наслідування в усьому і завжди. Тому не змушуйте дитину бути схожою на вас.
  • Визнайте за дитиною право на індивідуальність, право бути іншою.
  • Для успішного навчання ми маємо перетворити свої вимоги на бажання дитини.
  • Запам’ятайте: маленькі діти не бувають ледачими. «лінощі» дитини — сигнал не благополуччя у вашій педагогічній діяльності, в обраній вами методиці роботи з нею.
  • Для грамотного розвитку потрібно, щоб дитина вчилася по-різному осмислювати навчальний матеріал (логічно, образно, інтуїтивно).

Ви повинні знати:

  • З ким приятелює ваша дитина.
  • Де проводить вільний час.
  • Чи не пропускає занять в школі.
  • В якому вигляді або стані повертається додому.

Ви зобов’язанні помітити і відреагувати, коли:

  • В домі з’явилися чужі речі (з’ясуйте, чиї вони).
  • В домі чути запах паленої трави або синтетичних речовин (це може свідчити про куріння сигарет із наркотичними речовинами)
  • В домі з’явилися голки для ін’єкцій, часточки рослин, чимось вимащені бинти, закопчений посуд (це може свідчити про вживання наркотичних речовин).
  • В домі з’явилися ліки, які діють на нервову систему і психіку (з’ясуйте, хто і з якою метою їх використовує).
  • В домі надто часто чути запах засобів побутової хімії — розчинників, ацетону тощо (це може свідчити про захоплення дітей речовинами, які викликають стан одурманювання).
  • Відбулася швидка зміна зовнішнього вигляду та поведінки дітей: порушилась координація рухів, підвищилась збудженість або в’ялість, з’явилися сліди від уколів на венах, розширення зіниць тощо.

Анкетування
«Які ви батьки?»

Більшість батьків свято переконані, що вони гарні батьки. Про своїх дітей одні батьки розповідають стороннім лише хороше, а інші — не соромляться жалітися на них... Стосунки батьків і дітей — вічна проблема, з якою зіштовхується кожне покоління. Чому в одних сім’ях — мир і спокій, а в інших — сварки, крики і скандали? Якими бачать діти своїх батьків? Якими батьками ви насправді є?
На ці запитання допоможе відповісти цей тест.
Виберіть свої варіанти відповідей на 10 запитань і позначте їх.

1. Чи читаєте ви своїй дитині книжки перед сном?
— систематично — 3;
— інколи — 1;
— ніколи, читає дружина (чоловік, бабуся, дідусь тощо) — 0;
— а навіщо забивати дурницями дитині голову перед сном? — 2.

2. Чи довіряє вам дитина свої таємниці і переживання?
— у хвилини відвертості — так — 3;
— про всі таємниці дізнаюся від сусідів, вихователів (вчителів), знайомих — 4;
— а навіщо мені її таємниці? — 1;
— як мені знадобиться дізнатися, натисну — і все скаже — 2.

3. Скільки часу за день ви спілкуєтесь з дитиною?
— стільки, скільки конче необхідно — 2;
— з ранку до ночі — 4;
— увесь вільний час — 3;
— я не маю часу для спеціального спілкування — 1.

4. Якщо вихователька (вчителька) не задоволена поведінкою чи результатами навчання вашої дитини, що ви зробите?
— дам прочухана, не дозволю дивитися мультики (піти погуляти тощо), примушу визубрити новий матеріал тощо — 2;
— допоможу дитині розібратися в ситуації (зрозуміти складний матеріал) — 3;
— дитина отримала зауваження (погану оцінку) — нічого страшного, наступного разу виправиться — 1;
— влаштую скандал виховательці (вчительці) — 4.

5. Як ваша сім’я проводить літній відпочинок?
— тато — в один бік, мама — в другий, діти — до бабусі (в табір тощо) — 1;
— намагаємося провести відпочинок разом — 3;
— відправляємо дітей до бабусі чи в табір, а самі їдемо відпочивати — 2;
— куди дитина захоче, туди й поїде — 4.

6. Після сварки з дитиною хто першим починає миритися?
— той, хто першим усвідомить свою провину — 3;
— ніхто і ніколи, все налагоджується само собою — 1;
— певна річ, дитина, вона ж наймолодша — 2;
— завжди я, шкода ж дитини! — 4.

7. Чи намагаєтеся ви виконати всі бажання своєї дитини?
— так, стараюся виконати усі — 4;
— так, якщо маю кошти і час — 3;
— бажання — так, примхи — ні — 2;
— це діти мають виконувати бажання дорослих — 1.

8. Як часто ви даєте дитині вказівки, поради, робите зауваження?
— постійно — 2;
— не втручаюсь в життя дитини — 4;
— у разі необхідності — 3;
— давати поради і вчити жити — безнадійна справа, тому я усім раджу цього не робити — 1.

9. Чи здатні ви віддати свою дитину надовго (більше місяця) на виховання державному закладу чи родичам?
— тільки якщо нема іншого виходу — 3;
— так я і роблю — 2;
— ніколи в світі — 4;
— де захоче, там і житиме — 1.

10. Якщо дитина без дозволу взяла гроші і потратила на свої витребеньки, що ви зробите?
— шкуру здеру! — 2;
— поговорю, поясню, чому так не можна робити — 3;
— то й нехай, «все найкраще — дітям!» — 4;
— в моєму домі гроші не валяються абиде — 1.

А тепер підрахуйте суму балів за усі ваші відповіді.
Нижче наведені розшифровки отриманих чисел.

Від 10 до 15 балів
Ви — байдужа мати чи батько. Для вас дитина — другорядний продукт вашого життя, досить обтяжливий додаток, щоб не сказати тягар. Ваше життєве кредо: «Хочу пожити для себе!», і саме на цьому базуються ваші стосунки з дитиною. Оскільки ви живете тільки власним життям, в якому для дитини місяця нема, то ваша байдужість, відповідно, рано чи пізно викличе байдужість до вас з боку дитини. Рік у рік емоційна відстань між вами і дитиною зростатиме і зрештою перетвориться на прірву. Ви не потребуєте і не відчуваєте радості і тепла від спілкування з дитиною. Вас пов’язують лише побут, матеріальні речі. Коли дитина виросте і стане самостійною, порвуться й ці ниточки, тож ви станете не потрібні одне одному навзаєм.

Від 16 до 25 балів
Ви — тиран. Вважаючи себе найголовнішим членом сім’ї, на якому «все тримається», ви вимагаєте від дитини незаперечного послуху і покірності. Для вас існує лише ваша думка, а думка, бажання, проблеми дитини вас не цікавлять, оскільки не є важливими. Ви твердо знаєте, як треба виховувати дитину, і чітко дотримуєтесь своїх правил. Опір дитини вас обурює і доводить до шаленства. Можливо, ваша дитина намагається врятуватись від вас тим, що замикається в собі і мовчки, покірно вислуховує ваші нотації та виконує ваші вимоги. Цілком можливо, що коли «ваша слухняна овечка» виросте, то почне робити все навпаки, тож матимете цілковиту протилежність тому, чого ви навчали довгі роки. А можливо, збереже зовнішню слухняність і намагатиметься триматись від вас якнайдалі...

Від 26 до 34 балів
Ви — справді хороша мати чи батько. Маєте повний контакт з дитиною, знаєте її таємниці, проблеми, радощі й болі. Дитина вважає вас своїм другом, не хоче засмучувати вас своєю поведінкою, а якщо все-таки так стається, то ви швидко знаходите порозуміння, і конфлікт не переростає у хронічні скандали. Ви знаєте свою дитина і можете передбачити її реакцію чи поведінку у певних ситуаціях. Дитина почувається захищеною у сім’ї. У вас справжні близькі стосунки, що не переходять в панібратство, бо ви вмієте зберігати дистанцію і авторитет, бути вимогливим при потребі.

Від 35 до 40 балів
Ви — прислуга своєї дитини. За власним бажанням ви обслуговуєте її не тільки в побутовому сенсі, а й у моральному: дитина крутить вами, як собі хоче, пристосовує вас до своїх потреб і виконання бажань, вважаючи себе пупом землі. Будьте готові до того, що коли вона виросте, то не буде рахуватися з вами. Можливо, ви свідомо приносите себе в жертву, але задумайтесь ще й про таке: плекаючи егоїста, ви виростите нещасну людину, бо рано чи пізно ваша дитина з’ясує, що світ таки не крутиться тільки навколо неї. І хтозна, чи зможе вона з цим примиритися...

Як батькам розпізнати булінг щодо їх дітей:
• у дитини зникає бажання ходити до школи;
• діти уникають участі у спільних шкільних заходах;
• у дитини спостерігаються різкі зміни настрою;
• у дитини пропадають речі або вона приносить їх додому у зламаному чи пошкодженому вигляді;
• у дитини немає друзів у школі;
• дитина відчуває погіршення стану здоров’я.

Як батькам реагувати на ознаки буліггу:
• з дитиною необхідно обговорювати цю проблему якомога спокійніше;
• необхідно створити відчуття захищеності та спокою;
• уникайте звинувачень та не перетворюйте розмову на допит;
• спробуйте знайти чи розробити спільне рішення, яке дасть можливість дитині почуватись більш захищеною;
• необхідно негайно повідомити про факти булінгу адміністрацію школи;
• з метою притягнення винуватців необхідно повідомити про факти цькування до поліції;
• доречним буде отримати консультацію у психолога.

Поради дітям, як поводитися з кривдником: 
• Якщо це можливо, ігноруйте кривдника і уникайте контактів з ним.
• Стримуйте гнів і злість. Адже це саме те, чого домагається кривдник. Говоріть спокійно і впевнено, демонструйте силу духу.
• Не вступайте в бійку. Кривдник тільки й чекає приводу, щоб застосувати силу. Чим агресивніше ви реагуєте, тим більше шансів опинитися у загрозливій для вашої безпеки і здоров’я ситуації.
• Не соромтеся обговорювати такі загрозливі ситуації з людьми, яким ви довіряєте. Це допоможе вибудувати правильну лінію поведінки і припинити насилля.
• Радимо при явних ознаках вчинення булінгу викликати поліцію, яка має повноваження приїхати, припинити правопорушення та скласти протокол про притягнення до адміністративної відповідальності кривдника, який потім буде розглянутий судом.

Відповідальність за вчинення булінгу
Юридична відповідальність за вчинення булінгу виписана в статті 173-
4 Кодексу України Про адміністративні правопорушення.
1) Вчинення булінгу без обтяжуючих обставин: штраф від 50 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від 20 до 40 годин.
2) Булінг вчинений групою осіб або повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення: штраф від 100 до 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від 40 до 60 годин.
3) Булінг, вчинений малолітніми або неповнолітніми особами віком від 14 до 16 років: штраф на батьків або осіб, які їх замінюють, від 50 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від 20 до 40 годин.
4) Булінг вчинений групою осіб або повторно малолітньою або неповнолітньою особою віком від 14 до 16 років: штраф на батьків або осіб, які їх замінюють, від 100 до 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від 40 до 60 годин.
5) Неповідомлення керівником закладу освіти уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про випадки булінгу (цькування) учасника освітнього процесу: штраф від 50 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до одного місяця з відрахуванням до 20 % заробітку.
Якщо під час булінгу вчиняються дії, які підпадають під ознаки інших правопорушень, то покарання наступає за такі дії додатково. Наприклад, коли під час цькування особі завдаються тілесні ушкодження, такі дії вже будуть підпадати під дію 
Кримінального кодексу України, і в залежності від тяжкості тілесних ушкоджень наставатиме відповідальність.
Крім того, якщо у процесі булінгу була завдана майнова шкода (пошкоджено майно, витрати на лікування), то кривдник або його батьки нестимуть цивільно-правову відповідальність, яка полягає в обов’язку відшкодувати завдану майнову шкоду.

Шкільні конфлікти: позиція батьків

 

Кожен з батьків колись був дитиною і ходив у школу, тому батьки не з чуток знають, що таке шкільні конфлікти. Навіть якщо дорослий, будучи дитиною, не брав участь в конфлікті активно, а тільки був спостерігачем цього конфлікту, все одно переживання були досить великі, і впоратися з ними було непросто. Саме тому, коли батько дізнається, що у дитини в школі конфлікт, то в душі виникає буря почуттів і переживань. Іноді це страх і нерозуміння, іноді це злість і бажання всіх покарати. Як же діяти правильно, так щоб допомогти дитині, а не нашкодити?

 

Коріння шкільних конфліктів - в сім'ї

 

Конфлікти можуть бути дуже різними, це може бути конфлікт з учителем або з дітьми, дитина в конфлікті може бути надмірно агресивною або, навпаки, відчувати себе жертвою ситуації. Однак коріння всіх проблем дитини завжди будуть лежати у сімейних відносинах. Батьки можуть мені заперечити: як же так, у нас в родині все добре, ми любимо свою дитину, і ось вона іде в школу, і в неї починається конфлікт, хіба не школа винна в цьому?

Школа, безумовно, несе частину своєї відповідальності за те, що відбувається, однак зверну вашу увагу на те, що не у 100% дітей в одних і тих же умовах виникають конфлікти. Залежить це насамперед від того, наскільки дитина вміє адаптуватися до нових умов, наскільки у дитини досить внутрішнього ресурсу для того, щоб не руйнуватися від шкільного стресу, а навпаки тренуватися і ставати сильнішими, тобто збагачувати свій досвід з подолання важких ситуацій.

Отже, якщо у вашої дитини конфлікт в школі, перш за все зверніть увагу на те, що відбувається у вас вдома. Якщо вам вдасться зрозуміти, яка домашня ситуація може травмувати дитину, і по можливості змінити її, то конфлікти в школі припиняться.

 

Втручання батьків

 

Чи варто йти в школу? Звичайно, варто. У будь-якому випадку важливо з'ясувати, що відбувається, вислухати різні точки зору і по можливості захистити дитину. Пам'ятайте, що коли ми йдемо в школу, то нам складно зберігати нейтральну позицію. Адже ми колись були учнями, і тому фігура вчителя часто сприймається нами неадекватно. Однак ваша задача розібратися з тим, що відбувається в школі. Важливо дізнатися позицію школярів, замішаних у конфлікті, і позицію вчителя, можливо, позицію шкільного психолога. Це допоможе вам скласти найбільш адекватну картину того, що відбувається.

Якщо ви помічаєте, що ваша дитина розповідає вам про проблему зовсім не так, як говорять про це інші діти і вчителі, не поспішайте звинувачувати когось у брехні, цілком імовірно, що кожен з учасників конфлікту бачить ситуацію по-своєму. Немає сенсу виводити когось на чисту воду.

 

Як правильно допомагати

 

Розмовляючи зі своєю дитиною, пам'ятайте, що ваші рекомендації про те, як треба чинити в тій чи іншій ситуації, дитина не зможе використовувати, тому що в ситуації конфлікту ми діємо так, як відчуваємо. Тому набагато корисніше поговорити про почуття дитини. Якщо вчинки ми схильні розцінювати як правильні чи неправильні, то почуття не можуть бути неправильними. Почуття - це те, що ми в даний момент переживаємо, це наша реальність, наше буття. Тому якщо ви зможете розділити з дитиною її почуття, то ви дуже їй допоможете, вона відчує, що ви її розумієте, отримає вашу підтримку, а отже, у неї з'явиться ресурс на те, щоб справлятися з подібними ситуаціями.

Дітям також допомагає, коли ми, дорослі, ділимося з ними своїми дитячими труднощами. Якщо ви розповісте, що у вас у школі був теж якийсь конфлікт або складності у взаєминах, то це допоможе дитині відчути, що вона не одна така «неправильна», що конфліктні ситуації трапляються і з іншими дітьми і навіть з її батьками. Те, що ви пройшли через це, дасть дитині впевненість у тому, що і вона впорається з цією непростою ситуацією.

Важливо пам'ятати, що досвід вирішення конфліктів дуже корисний і в майбутньому обов'язково стане в нагоді вашій дитині. Тому немає сенсу берегти дітей від конфліктів, важливіше навчити їх вирішувати ці конфлікти.

 

Анна Смірнова, психолог

 

 

Соціально-психологічний моніторинг
Кожний випадок шкільної дезадаптації унікальний і вимагає від фахівців тривалої та ретельної процедури діагностики.
У діагностичній процедурі основна увага приділяється оцінці індивідуальних психофізичних, особистісних властивостей, а первинне середовище перебування дитини, в якому вона виявила дезадаптивну поведінку, не піддається ретельному дослідженню.

Корекційні процедури також завжди спрямовані на індивіда-дезадаптанта й рідко на середовище, в якому народилось явище дезадаптації: завжди передбачається, що воно (середовище) завжди нормативне.

У даний час фактично відсутні методичні прийоми та засоби, що дають можливість кількісно виразити ті середовищні елементи та фактори, які викликали протест із боку дитини й унеможливлювали для неї вироблення відповідних способів поведінки, адекватних для даного середовища. Відсутність діагностичних засобів виявлення кількісних показників середовища існування дитини-дезадаптанта не дозволяє ефективно працювати з нею - здійснювати її перепроектування.

Фахівці в галузі корекційної педагогіки при поверненні дитини в масове середовище після системи корекційних заходів можуть тільки рекомендувати педагогам-"спадкоємцям" виникати тим чи іншим розпорядженням стосовно їх "колишнього" дезадаптанта, але не мають можливості здійснювати контроль виконання їхніх рекомендацій і координувати дії фахівців у масовому освітньому середовищі. Наслідком такого стану справ найчастіше є відтворення дитиною дезадаптивної поведінки та зведення до нуля всіх зусиль педагогів-корекціонистів. Працюючи над проблемою дезадаптації, ми спробували принципово змінити методологічну позицію та проаналізувати це явище не через призму індивідуальних особливостей особистості соціально дезадаптованої дитини, а через параметри освітнього середовища, в якій вона знаходиться. При цьому необхідно відповісти на такі запитання: що із себе становить середовище, в якому виникли факти дезадаптації?; В яких середовищах їх більше, а в яких менше?; Чи існують середовища, що не породжують дезадаптацію при будь-яких співвідношеннях індивідуальних особливостей взаємодіючих у них суб'єктів?

Узявши за об'єкт аналізу освітнє середовище, де феномен дезадаптації вперше виникає, стаючи фактом, і вперше у свідомості дослідників, педагогів, батьків і самої дитини, ми одержали розширення проблемного поля, що викликало потребу в нових методах роботи. Разом із цим виникла необхідність уведення нових робочих понять, які описують середовище перебування дезадаптанта.

У пошуках методу, адекватного за складністю новому об'єкту аналізу, ми вийшли на модель комп'ютерної системи моніторингу освітнього середовища, що дозволяє відслідковувати рух кожної дитини в освітньому просторі.

Створити більш ефективну систему психологічного супроводу дітей зі шкільною дезадаптацією стало можливим на основі використання автоматизованої інформаційної системи соціально-психологічного моніторингу (СПМ), зорієнтованої насамперед на діагностику освітнього середовища. Система соціально-психологічного моніторингу припускає спостереження будь-яких за чисельністю й особливостями об'єктів «дитина-освітнє середовище».

Базовим методом у СПМ є спеціально створений для задач масового моніторингу скринінг-метод "Соціометрія: моніторинг". У програмних комплексах системи моніторингу взаємодії учасників навчально-освітньої практики представлені сукупністю параметрів, серед яких найбільш важливе місце приділяється показнику успішності процесу соціалізації учнів за так званою шкалою "адаптація-дезадаптація". При цьому феномен шкільної дезадаптації (ШД) розглядається як один зі станів системи відносин "учень-освітнє середовище".

В умовах динамічного соціально-педагогічного моніторингу взаємодії учасників освітнього середовища представлені через графічні засоби візуалізації, вбудовані в програмне забезпечення. Це дозволяє спостерігати на екрані монітора моделі діяльності всіх без винятку суб'єктів навчально-освітнього процесу: як дорослих, так і дітей. Модель кожного суб'єкта освітнього процесу задається сукупністю параметрів, які відбивають міру його включеності в реальні відносини. Розроблені для задач моніторингу програмно-методичні засоби та математико-статистичний апарат дозволяють моделювати та спостерігати за допомогою когнітивної інтерактивної комп'ютерної графіки процеси соціалізації одночасно всіх і кожного з учасників навчально-освітнього процесу, моделювати весь континуум реальних індивідуальних проявів шкільної адаптації.

Соціометрія як метод дослідження є інструментом соціально-психологічного вивчення малих груп. Об'єктом дослідження в соціометрії є соціальна група, а предметом - структура й динаміка міжособистісних відносин/взаємодій у групі. У пропонованому підході до розвитку соціометричного методу принципово новим є статистичний аналіз взаємооцінок партнерів по діаді. Це дозволило вийти на новий рівень графічного представлення та якісної інтерпретації.

При розробці методу «Соціометрія: моніторинг» ми ввели спеціальний об'єкт - "діаду", що виникає при наявності зустрічних відносин двох суб'єктів, які беруть участь у навчальній діяльності такої соціальної організації, як "клас". Для задач соціально-психологічного моніторингу розглядається діада, утворена двома учнями з одного класу, і беруться дві її характеристики - зустрічні оцінки суб'єктивних образів, що сформувались на сучасний момент у кожного з учасників діади, за визначеною числовою шкалою - рядом цілих чисел в інтервалі [-3, +3].

У методі "Соціометрія: моніторинг" використовується система вимірювальних засобів, організованих ієрархічно: соціометрична лінійна шкала, соціометрична площина, соціометричний простір, шкала соціометричного часу.

Розроблена для цілей моніторингу соціометрична шкала має такий вигляд.

Соціометрична картка

+3 - ця людина для мене - близький друг;

+2 - із цією людиною я часто спілкуюсь, але вона не близький друг, це хороший знайомий;

+1 - із цією людиною я майже не спілкуюсь, але вона мені чимось подобається;

0 - ця людина поза полем мого зору, вона байдужа мені;

-1 - із цією людиною я спілкуюсь, але рідко, вона мені чимось трохи неприємна;

-2 - я намагаюсь уникати частих контактів із цією людиною, мені досить важко з нею спілкуватись, неприємно;

-3 - ця людина мені вкрай неприємна, я хотів би бути з нею в різних класах (групах).

Дана шкала дозволяє проводити вимірювання відразу двох різних, але пов'язаних в одному об'єкті ознак, тому що поєднує в собі дві підшкали: шкалу цілих чисел (0, 1, 2, 3) і шкалу знаків (+, -).

Для першої соціометричної ознаки діє шкала цілих чисел за абсолютною величиною від 0 до 3; для другої ознаки - шкала знаків "+, -".

Перша ознака - частота комунікативного контакту - може приймати одне з чотирьох значень, що відповідає емоційній і змістовній глибині входження в контакт:

0 - немає контактів, немає емоційної включеності;

1 - низький рівень частоти контактів, слабка емоційна включеність;

2 - середній рівень частоти контактів, середній рівень емоційної включеності;

3 - високий рівень частоти контактів, сильна емоційна включеність.

Друга ознака - спрямованість на контакт - може приймати два значення: "+" - позитивна спрямованість на контакт; "-" - негативна спрямованість на контакт.

Послідовне поєднання кожного значення однієї шкали з кожним значенням іншої шкали дозволяє створити нову шкалу - ряд цілих чисел в інтервалі [-3, +3]. Ця нова шкала дозволяє вимірювати відразу дві характеристики одного соціально-психологічного явища - спрямованості соціального почуття індивіда та його виразності (інтенсивності) в умовних одиницях. Наприклад, вибір індивідом значення на шкалі +3 означає наявність у нього позитивної спрямованості на контакт із партнером і високий рівень емоційної включеності в нього, а вибір значення -3 означає наявність негативної спрямованості на контакт, також з високим рівнем емоційної включеності в нього.

Кожний учень класу, використовуючи значення шкали, вимірює міру своєї близькості з партнерами по класу. Сукупність усіх зроблених індивідом вимірів демонструє межі його індивідуального соціального простору в даному соціальному обсязі ("класі").

Зараз розроблена система соціометричних показників, яку можна використовувати як при дослідженні особливостей соціальних структур класів у системі загальноосвітніх шкіл, так і в дошкільних установах:

1) параметр СП - показник міри соціального визнання індивіда даною групою в цілому;

2) параметр СА - показник міри соціальної активності індивіда стосовно даної групи;

3) параметр SА - показник варіативності ознаки СА, що відбиває міру диференційованості в оцінці індивідом групи;

4) параметр SП - показник варіативності ознаки СП, що відбиває міру диференційованості в оцінці індивіда групою.

Вищенаведена система показників дозволяє досить ефективно досліджувати й описувати процеси формування соціальних структур в учнівських групах і виявляти в них специфічні утворення, що забезпечують і відтворюють «живу тканину» феноменів шкільної дезадаптації.

Використання методу "Соціометрія: моніторинг" у роботі шкільного психолога дозволяє підсилити включеність даного фахівця в діяльність педагогічного колективу й перейти на новий етап планування роботи. Одержуючи шляхом аналізу соціометричної інформації картину стану соціальної системи класу/школи, психолог може максимально ефективно використовувати наявний у нього арсенал засобів з перспективою планомірного й цілеспрямованого розгортання в часі своєї роботи з об'єктом. Можливість постановки системи спостережень у моніторинговому режимі створює необхідний зворотний зв'язок для оперативного коректування плану конкретних дій. У роботі психолога виникають реальні умови взаємодії зі всіма учасниками педагогічної ситуації. Коректуванню підлягає при цьому середовище, яке породило феномени шкільної дезадаптації. Метод дозволяє спостерігати не тільки індивідуальні маршрути соціалізації учнів, а і стан класних колективів у цілому. Це забезпечує можливість проведення поглибленої роботи психолога з класними керівниками.

Апробація моделі й обґрунтування методу

Апробація методу проведена на одному з великих районів м. Ярославля. Загальна чисельність усіх інституціоналізованих дітей у районі; чисельність освітніх установ усіх типів - 75. Задача полягала в тому, щоби створювана комп'ютерна система моніторингу дозволяла "бачити" через екран монітора стан усього освітнього простору району через призму показників психосоматичного, соціального й навчального розвитку конкретної дитини, яка знаходиться в полі освітньої системи, і у випадку появи ознак дезадаптації вносити оперативні корективи в діяльність фахівців, які обслуговують його.

Значущі показники:

соціально-демографічні дані про родини дітей,
показники соціальної адаптації дітей в учнівському середовищі,
показники діяльнісної (навчальної) адаптації,
показники, що відносяться до характеристик самого освітнього середовища.
Практичні результати роботи системи:

- Керівники сфери освіти одержують реальну можливість виходити на складні види проектування освітнього середовища на основі точних даних про склад і характеристики дитячого контингенту, відомостей про ресурсну базу конкретних освітніх установ, освітніх комплексів й ін., як з метою своєчасної профілактики дезадаптації, так і для рішення інших складних соціальних задач.

- Приклад аналізу на основі соціально-психологічного моніторингу. При співставленні даних, отриманих у ході соціально-психологічного моніторингу, і даних комісій зі справ неповнолітніх установлена чітка залежність певних соціометричних показників від типу асоціальної поведінки дітей. У більшості випадків феномени шкільної дезадаптації спостерігалися задовго до того, як це явище перейде із прихованого в об'єктивний соціальний факт. У більшості випадків феномени вкрай дезадаптивної поведінки існували там, де діяльність класних керівників була найбільш неуспішною, а часом і антипедагогічною.

Завдяки системі моніторингу встановлені такі дані:

1. Діти, які пройшли по різних справах у комісії зі справ неповнолітніх, мають відповідні типу правопорушення соціометричні профілі. Це дозволяє напрацювати вирішальні правила, за яких можливе виявлення дітей, які знаходяться на ранніх стадіях розвитку дезадаптації.

2. Існує зв'язок між типом сталих у школі "правил поведінки" і характером асоціальної поведінки дітей у даній школі. Наприклад, одні школи "подають" у комісії зі справ неповнолітніх найчастіше випадки злодійства, інші - руйнування будівель і дрібне хуліганство на вулиці, треті - жорстоке побиття однолітків тощо. Отже, шкільну дезадаптацію не можна віднести тільки до дитини, частину провини повинні прийняти на себе і педагоги, які створили такі «правила», що з неминучістю породжують дезадаптивну й асоціальну поведінку переважно в таких формах.

3. Система соціально-психологічного моніторингу дозволяє відстежити вплив на формування дезадаптивної поведінки дитини внутрішньосімейних конфліктів і спрогнозувати тип майбутнього прояву дезадаптації (агресивна поведінка, парааутична з відхиленням від спілкування й навчання, аутоагресія й ін.). Як правило, батьки вважають, що успішність дітей у школі не залежить від проблем у відносинах батьків.

Дані моніторингу переконливо свідчать, що діти-дезадаптанти довго й терпляче чекають і прощають дорослим і своїм більш щасливим одноліткам свої тягарі перебування в масовій школі, не зорієнтованої на роботу з індивідуальністю. Як правило, можна спостерігати повну відкритість і максимальну готовність асоціальних дітей до бажаного позитивного контакту, який найчастіше не може відбутись.

Дані соціально-психологічного моніторингу показують, що потрібна копітка й цілеспрямована робота з дорослим контингентом освітнього середовища з боку управлінських структур, шкільної інспекції та фахівців-професіоналів центрів соціально-психологічної реабілітації.

У даний час школа надійно захищена від того, щоб відносити явища шкільної дезадаптації до власного педагогічного браку. Цьому допомагає система санкцій (записи у щоденниках, виклик батьків, МПК, розбір на педрадах), а також система заходів з боку комісій зі справ неповнолітніх, котрі фактично констатують "асоціальність" як ярлик і знімають зі школи відповідальність за те, що відбувається.
 
Автор: О. Хабарова

Стаття журналу "Відкритий урок: розробки, технології, досвід"

Джерело:
http://Освіта.ua