«Кинь сумку», кричали їй ... Дівчина і уявити собі не могла, що в рідному селі, де їй знайомий кожен, з нею може трапитися таке, від чого навіть через два місяці вона здригається при найменшому шереху за спиною. Оператор поштового зв`язку Дніпропетровська Юлія Маркітан запланувала одразу після роботи поїхати до батьків, у яких залишила свого маленького сина. - Я, власне, їхала його забирати, - розповідає Юлія. - Те, що приїду в Петропавловку пізно, мене не хвилювало. Сподівалася там відразу взяти таксі - адже мені ще їхати в Самарське. Таксі не було, і я пішла в село пішки. В принципі, йти було не так вже й далеко, від райцентру всього два кілометри. Шлях знаком до кожної улоговинки, до кожного повороту. Йдучи по дорозі, вона безтурботно розмовляла по мобільному телефону. Захопившись, не надала значення тому, що її двічі обганяв скутер з двома сідоками, потім чомусь він повертався і, злегка пригальмовуючи, їхав далі. - Іду собі, розмовляю по мобілці з сестрою. Перейшла вже міст, до будинку залишалося метрів п`ятсот. Раптом, звідки не візьмись, двоє невідомих. Нічого не підозрюючи, роблю крок в сторону, поступаючись їм дорогу. Але в наступну мить один хапає мене ззаду за голову, закриваючи мені рот своєю долонею, а інший намагається вирвати сумочку. Я що називається була в ступорі: тримаю сумку мертвою хваткою. Її тягнуть до себе, злобно примовляючи: «Кинь сумку!» Того, хто закривав мені рот, я вкусила за руку. Опір, хоча і відчайдушне, не допомогло. Нічні розбійники, заволодівши дамською сумочкою, зникли у пітьмі. Одна на безлюдній дорозі, Юля не знала, що їй робити. У такій ситуації дуже важко зберегти самовладання. Але неабияк налякана нічна мандрівниця прийняла єдино правильне рішення: треба якнайшвидше заявити в міліцію про пограбування. Поки негідники не встигли далеко втекти. Думка-то, загалом, правильна, але як це зробити? Міліція залишилася в Петропавлівці, а вона тут, на безлюдній сільській дорозі. Зателефонувати куди б то не було ніякої можливості - обидва мобільних телефони залишилися у грабіжників. - Вибігаю на середину дороги, вдивляюся в темряву, здався світло фар, я давай махати назустріч машині. Водій не зупинився, спочатку пригальмував, але поїхав далі. Потім відразу ж почувся тріск наближається чи то мотоцикла, чи то мопеда. Я відчайдушно махаю руками, щоб зупинився. За кермом хлопець. Кажу йому плутано, мене, мовляв, тільки що пограбували, побігли он у ту сторону, скоріше б в міліцію. Мене вмить зрозуміли, і ми поїхали в Петропавловку. Ой, якби мені не попався Владик, пиши пропало і документам моїм, і грошам, і пластиковим карткам ... Все-таки є у нас хороші сміливі хлопці. До приїзду міліції почав діяти сам - Я був вдома, у себе в Самарському, - розповідає Юрій. - Час пізній, дивлюся телевізор. Раптом мені дзвонить Влад, ми тільки що з ним розлучилися. Каже: «Тут двоє зараз жінку пограбували, я з нею їду в міліцію, а ти - на мопед і до моста. Вони десь в тому районі сховалися. Один в спортивних штанах із білими смужками з боків »... «Бійтеся байдужості, бо воно губить душі людські» - мені здається, цим багато що сказано. Що рухало хлопцем, коли він беззаперечно кинувся в ніч вистежувати злочинців? Юра виводив з двору мопед, коли його окликнула мама: - Ти куди, синку? - Я скоро, ма, - в скрекіт заробив двигуна Інна Григорівна ледве розчула слова сина. Тільки сьогодні, коли вже все в районі дізналися про сміливий вчинок підлітків, жінка представила, якій небезпеці піддавав себе син. Що нальотчики не місцеві, хлопець не сумнівався. Озброєні чи ні - невідомо. Проїхавши трішки в сторону моста, він помітив двох, що з`явилися на розвилці дороги. - Бачу їх. Один, кажись, в «спортивках», - набрав Юрій телефон Влада, який щойно привіз потерпілу у відділення міліції. Сам почав непомітно переслідувати бандитів. Незабаром і міліцейська машина з оперативниками здалася. Грабіжники, які не знали тутешній місцевості, почали петляти на своєму скутері. Наручники на їхніх зап`ястях зімкнулися, коли вони згорнули в найближчу вуличку. Друзі нікому не розповідали про те, що сталося з ними тією вересневої ночі. До того ж, вони не бачать у своєму вчинку нічого надприродного. У ПТУ-91, де вчиться Юра, до останнього нічого не знали про вчинок свого учня. Класний керівник Наталія Миколаївна Гуляєва нітрохи не дивується цьому. - Він скромний і дуже порядна людина, - говорить викладач. - І сім`я чудова. Мама працює медсестрою в районній лікарні, батько - водій. У Юри є брат і сестра - близнюки. Хлопець в хорошій фізичній формі, тому що багато часу приділяє спорту, без нього не обходиться жодне змагання. Як би точніше характеризувати його? ... Ось! Дуже надійний товариш. У наступному році у нього випуск. Професію осягає досить всеосяжну - зможе працювати і трактористом, і водієм, і автослюсарем. Але у зв`язку з випадком, в якому Юра так голосно про себе заявив, думається, в міліцейських вузах такому хлопцю саме місце. - Я дуже вдячна хлопцям, особливо Владиславу, що не проїхав повз моєї доньки, яка попросила у нього допомоги, - каже Раїса Михайлівна, мати потерпілої. - Час був пізній, він міг би поїхати собі далі, адже подію його не стосувалося. І потім було вже пізно. А він не тільки не проїхав повз, а ще разом з другом організував піймання грабіжників. Інший з відрізнилися підлітків, Влад, навчається в одинадцятому класі. Чуйний, добрий хлопець, говорить про нього директор школи Л. Пающік. Про вчинок свого учня теж нічого не знала. Поки на лінійку, яка в школі проводиться по понеділках, не прибуло районне міліцейське начальство. Учня спеціально ніхто не попереджав, хотіли зробити сюрприз. Але трапився невеликий конфуз: в школі Влад в той ранок був відсутній, був на водінні. Довелося терміново забезпечувати його явку. Він до останнього не знав, навіщо раптом знадобився міліції. - За весь час моєї роботи начальником райвідділу, - зауважив на адресу присутніх на лінійці підполковник Олег Агафонов, - це перший такий випадок, коли молоді хлопці не побоялися злочинців, допомогли їх затримати. Спасибі школі, сім`ям хлопців за чудове виховання синів. На «полювання» приїхали з сусіднього Першотравенська Це визнають і в міліції: якби не хлопці, шанси знайти нічних грабіжників були б мізерно малі. Напали в ночі і так само в ній безслідно розчинилися. Та й потерпіла осіб напали як слід не запам`ятала. Затримані спочатку намагалися приндитися, говорили, що приїхали до знайомої дівчини, а тієї вдома не виявилося. Потім один з них став лякати якимось своїм авторитетним родичем. У міліції почали розбиратися. Розповідає начальник штабу Петропавлівського райвідділу Петро Шкабура: - Коли затриманих розвели по різних кабінетах, вони зізналися, де сумку викинули, забравши з неї гроші, де, позбавляючись від доказів, викинули мобільні телефони потерпілої. Нічними розбійниками виявилися жителі Першотравенська Едуард Кравченко, 1996 року народження, учень СШ № 4, і сімнадцятирічний ніде не працюючий Олександр Луганський. Але ось що цікаво. Ті, хто вийшов на дорогу грабувати, і хлопці, які прийшли на допомогу жертві грабіжників, - ровесники. Виникає питання, чому в одних сім`ях виростають покидьки, а в інших - справжні чоловіки? Вчинок підлітків можна назвати звичайним. Зазвичай люди не лізуть на рожен, осторожничают, чекають міліцію. Все вірно: охорона порядку - її справа. Але тут вчинили по-іншому. Так, хлопчаки чудово розвинені і треновані, але не настільки атлети, щоб поодинці виходити на злочинця. Але вони вийшли, а, головне, не залишилися байдужі до чужої біди. Відбувся у справі про пограбування суд засудив Е. Кравченка та А. Луганського до півтора років позбавлення волі умовно, враховуючи їх неповноліття. А так би їм довго довелося за колючим дротом усвідомлювати скоєне тієї вересневої ночі. Батьків грабіжників суд теж «не залишив без уваги», присудивши виплатити потерпілій по 3 тисячі гривень моральної шкоди.